Новомодерністи

 

 

 

 

Платформа побудови

суспільства Нового Модерну –

сучасної парадигми розвитку людини

Республіка Нового Модерну

Забезпечення свободи особи та свободи бізнесу і процвітання.

Система організації.

Мрія

 МРІЯ

У будь-яку епоху людство мріяло знайти мету існування та новий горизонт діяльності. Мрія про підкорення нових світів – ідеологічно і фізично, генерувалася елітою, та співіснувала з мрією кожного індивідуума жити без війн, хвороб і голоду. Це трансформувалося у спільне бажання покращити своє становище – життя, добробут. Кожна велика справа починалась з мрії.

Якою є мрія сьогоднішнього людства? Що є актуальним для нас? Чому знову потрібна мрія?

Тому що закінчився один з етапів розвитку – Постмодерн, в якому  успішно вдалося створити умови комфортного життя, і запропонувати мрію у вигляді надспоживання. Але насправді успішним втілення цієї мрії виявилося лише для 10% людства. Сьогодні ця модель вичерпала себе і організаційно, і ресурсно.

Тому нова версія перезавантаження організаційного влаштування людства потребує мрії, що виходить за межі його вчорашніх ідей. І в нових технологічних умовах з мріями відбуваються стрімкі зміни – те, що слугувало основою для плану самознищення людства, стає своєю протилежністю. Таким є наприклад ідея підкорення космосу, але не як «зіркові війни», а як конструктивна програма нової галактичної колонізації, подібно до колонізації Нового Світу в пізні середні віки. Збереження та розповсюдження людської свідомості поза сонячною системою може стати мрією і метою не одного покоління. Людству стало тісно на цій планеті, і це пов’язано не тільки з недостатністю ресурсів для населення, яке збільшилось кратно за останні століття. Вихід на орбіту Землі, Місяця, колонізація Марсу є доцільною перспективою для зусиль усього людства і з інших причин. За словами бізнесмена і візіонера Ілона Маска для організації мандрівки 1 мільйона людей на Марс потрібно витратити лише 1 % світового ВВП. Отже не в коштах справа, що було обмежуючим чинником в недавньому минулому, наприклад при спробах організації американської чи радянської місії на Місяць. Для реалізації нової мрії і відповідного формування мети людство повинно збалансувати стартовий майданчик колонізації Всесвіту – Землю. Цей майданчик після минулих епох Модерну і Постмодерну почав розладнуватись як у біо- сфері, атмо- сфері, так і в соціо- сфері – суспільному житті та людини. Мрія людства епохи Нового Модерну – створення гармонійної ноо- сфери на Землі та підкорення сонячної системи – геліо- сфери. Homo sapiens має стати повноцінним чинником у цьому просторі, не перетворившись на Homo digital, яким за допомогою Штучного Інтелекту керує Homo criminal.

Для цього країнам слід забезпечити вихід власних громадян на новий рівень розвитку, адже вони є основним капіталом (або за новою термінологією, потенціалом) у сьогоднішній час. Це вимагає належного матеріального рівня та економічної потужності. Якщо лише за минуле століття людство в рази покращило свій матеріальний добробут на Землі, що стало чинником збільшення населення, через зниження смертності і збільшення середньої очікуваної тривалості життя, підвищення освіти та культури, то сучасні технології дозволяють продовжити та прискорювати цей процес й досягти матеріально-ресурсного оптимуму. Інноваційні надбання уможливлять наявність усього необхідного без колосальних руйнувань та зусиль для захоплення чужих ресурсів, як це було у попередні епохи. Наразі це є мрією, але мрією реалістичною, що може втілитись у життя на очах нашого покоління. Як цього досягти?

Ідея

ІДЕЯ

Людству потрібні нові ідеї, які спонукатимуть до діяльності, надихатимуть на прориви, на спільну дію заради реалізації омріяної дійсності. Так два століття тому виникла ідея Просвітництва: поступ, здобуття нових знань і технологій заради вдосконалення суспільного ладу й якості життя. З Просвітництва почалася епоха Модерну – оновлення суспільств, інституцій, самої людини. У наступному періоді – Постмодерні, ця ідея була переглянута, піддана критиці. Людство втратило сенс сам по собі – він став атомарним, індивідуальним, а отже, несуттєвим з точки зору цілості, з планетарного погляду. Надто індивідуалізовані сенси й цінності періоду Постомодерну, так само як і унітарно-тоталітарні періоду Модерну показали свою недієвість, дисгармонійність та шкідливість, і вже в останній чверті ХХ століття висунули на перший план необхідність створення нової парадигми.

Еволюційною необхідністю людей для виживання у великих групах і виходу на новий рівень ресурсного й суспільного життя, втілення великих проектів є об’єднуючі ідеї. Ідея В. Вернадського про ноосферу переносить нас у фантастичну, майже релігійну площину. Кожна наукова стаття, кожний результат нашої інтелектуальної та творчої діяльності за Вернадським автоматично збільшує Ноосферу та наші шанси на прогрес. Не кажучи вже про те, що свідомість та інтелект – це щось, що відрізняє нас від тварин, і в чому є елемент божественного. Сьогоднішні технології з накопиченням знань у інтернет – хмарах та близькість епохи нейролінку (поєднання людини та комп’ютера) – роблять ідею Вернадського матеріальною реальністю, яка, вражаючи фантастичністю сьогоднішню людину, є зовсім примітивною в порівнянні з тим, що нас очікує через кілька десятиліть.

Людина може вдосконалити себе інтелектуально не тільки за рахунок нових технологій, приєднавши усю ноосферу до мозку шляхом використання нейролінку, вона може і фізично стати свого роду надлюдиною. Однак людству, щоб зберегти себе в умовах приходу біологічно-цифрової ери, потрібно розвиватися творчо, психо-емоційно. Треба забезпечити адекватність суспільства новому технологічному періоду і збереження Homo Sapiens як виду.

Хотілось би як наступну за Модерном і Постмодерном запропонувати ідею Нового Модерну. В чому її суть? Це питання залишається відкритим для міркувань і пропозицій, бо, очевидно, справа кристалізації й формулювання ідеї вимагає співдії широкої спільноти однодумців. Інструментом дискусії ми бачимо платформу «Новий Модерн».  Висловимо власне бачення. Ідея Нового Модерну полягає в балансі: а) між управлінням і свободою, б) отриманні нових ресурсів і якісним використанням існуючих, в) у балансі між концентрацією економічних суб’єктів з індивідуальною силою і захищеністю людини, г) між силою держави і глобальним об’єднанням держав. Нова глобалізація – це невідворотна, більше того, бажана реальність. Об’єднання ресурсів країн і людей дає колосальний приріст матеріальних сил, і уможливлює вихід на космічні орбіти в прямому і переносному значенні. А до цього потрібно справитись з глобальними небезпеками: 1)зміною клімату, 2)ядерною загрозою, 3)неконтрольованим штучним інтелектом, 4)біологічною загрозою (класифікація за версією Світового Економічного Форуму). А також із загрозами, які відносяться до «чорних лебедів», негативних і позитивних (за Насімом Талебом)  – від соціальних заворушень, які змітають найстабільніші системи, нових технологічних винаходів (які призводять до різкого зниження вартості енергії) до впливу небесних тіл (астероїдів, комет та інших). Якщо людство є єдиним розумним організмом у всесвіті, то йому потрібно врятуватися, недопустимо дати йому зникнути через втілення загроз. А якщо навпаки – існують інші розумні цивілізації, то людству потрібно врятуватися, щоб з ними взаємодіяти. Такою є «позитивна безвихідь» і «позитивна невідворотність» для людства – жити і розвиватись.

Ідеологія

ІДЕОЛОГІЯ

Для втілення ідеї необхідна ідеологія як світоглядна система цінностей, поглядів, установок. Вона стає прикордонною сферою, адже до цього ми говорили про форми нереалізованого майбутнього, футуристичні обрії. Ідеологія має бути конкретною, прикладною, такою, яка відповідає на багато питань суспільного і особистого життя, системою функцій, зв’язків та операцій.

Новий Модерн є такою ідеологією. Він виник не на пустому місці. Одна з негативних рис періоду, що закінчується – Постмодерну – наголошення на відсутності високих цілей, які виходять за межі індивідуальних потреб людини. Та і сам успіх Постмодерну базувався якраз на задоволенні цих потреб. В останній час заперечується взагалі можливість мати широкі групи, які б мали хоча б не спільні, але консолідовані цілі. Тому Новий Модерн пропонує – космічну експансію як мету, яка могла б об’єднати все людство і групи в ньому – і пасіонарні і пасивні . Людство може підняти голову до зірок, об’єднавши зусилля усіх держав, здатних до космічних зусиль і нездатних. Заперечуючи радикальний індивідуалізм, Новий Модерн водночас відкидає й властиве окремим ідеологемам епохи класичного Модерну підкорення людини високій меті, при якій зникає сама людина як суб’єкт, передаючи суб’єктність більшій групі. В рамках ідеології Нового Модерну людина докладає своїх зусиль, проте не приносить себе в жертву меті.

Часто в добу Модерну надмета, яку ставили перед людиною, передбачала програш іншого. Також передбачалися надзусилля, величезні жертви, загроза для всього людства у процесі досягнення поставленої мети. Новий Модерн говорить про співпрацю.

Ідеологія Нового Модерну пояснює, як людям збудувати гармонійну систему співжиття на Землі, що може бути забезпечене підготовкою великого колонізаційного десанту поза її межі. Чим примарний порятунок на Марсі 1 млн людей вартістю 1 трильйон доларів (по 1 млн дол на одну особу в середньому) кращий від порятунку великої частини 7 млрд людей на Землі обсягом ресурсів в 140 разів більшим (по 20 тис дол на особу. Некоректною є зараховувати світовий ВВП до витратного ресурсу для існування людства, але для оцінки порядку цифр вважаємо таке порівняння релевантним). Якщо вартість для невідомо якої мети відправки однієї людини на Марс складає 1 млн доларів, то можливо потрібно роздати по 1 тисячі доларів мільярду голодуючих людей? Адже вони якраз цього потребують, бо якраз у цей момент голодують. Відповідь наступна – голодувати і помирати будуть ще більше людей, якщо людство не віднайде нову систему організації, а значить ідею і нову ідеологію. Тому 1 трильйон доларів потрібно витратити на початок колонізації космосу не для самої колонізації, а для зміни людства.

Нові технології повинні нам допомогти у поліпшенні життя, але вони і створюють три з відомих загроз. По-новому виховувати та організовувати людські суспільства, пристосовуючи до нових реалій співжиття з технологіями, природою, з собі подібними є не тільки необхідністю розвитку технологій, але і розвитку людини без втрати людства.

Новий Модерн відповідає як на питання великих і сильних націй, даючи їм нову організацію для майбутнього розвитку, так і є особливо важливим для малих і бідних націй, які не можуть одразу мати високі технології штучного інтелекту і біоінженерії. Новий Модерн дає можливість виходу націй з бідності, з політичної дезорганізованості – а отже, до створення інституцій і прямування до успішності та щастя в умовах нового глобалізму. Не розчинення індивідуального у глобальному, але співпраця.

Підсумок наступний: ідеологія Нового Модерну – це новий конструктивний підхід до складної реальності. Це нове бачення прогресу, без якого неможливий розвиток цивілізації. Відродження віри людства у прогрес дозволить вийти на нові інноваційні стадії – шлях, який людство проходило багато разів і рятувало себе, відкриваючи новий етап розвитку.

Політика

ПОЛІТИКА

У політиці Новий Модерн пропонує використати комплексний (інтегральний) республіканізм, який може вирішувати складні проблеми, вбирати в себе різні ідентичності. Цей тип організації має міцні установки на збереження цілого, підтримання нового рівня розвитку суспільства. Слабким державам, які не пройшли шлях розвитку в умовах Модерну і будували себе у Постмодерні(в тому числі Україні), враховуючи історичний розвиток та описані особливості Нового Модерну як епохи, потрібен цей устрій – нова республіка. Імперіалізм історично притаманний іншим націям, але більшість минулих імперій зараз позбулися прагнення вибудувати такий устрій свідомо. У наш час та ближчому майбутньому матимуть місце спроби побудови оновлених імперій. Але чим успішнішими будуть приклади побудови нових республік, тим менше шансів повернення до епохи Модерну у формі Археомодерну.

Соціальні зв’язки у країні, соціумі потребують солідаризації людей між собою. Солідарність є, по суті, основою людського суспільства, без неї не було б людських взаємовідносин як таких, нам були б невідомі норми права. Солідаризм як ідеологія показує, як треба об’єднувати суспільство, уникаючи протиріч, взаємного поборювання різних його частин. У часи глобальних небезпек і криз солідарність людей дає справжній приріст синергії та за рахунок співдії на виклики знаходиться спільна відповідь.

  1. Республіка – влада активних спільнот

Успіх суспільства й країни у досягненні мрії та мети полягає у співдії, кооперації й солідарності її громадян. Таку максиму ми бачили на практиці України у 2014-2015 роках, коли завдяки співпраці добровольців, волонтерів та десятків тисяч патріотів вдалось зупинити російську агресію. Досить літератури існує про термін «республіка», велика кількість держав мають в своїй офіційній назві цей термін, але очевидно не всі вони є тотожними.

Що таке нова республіка? Кажуть, що республіка там, де є влада народу – демократія. Однак, як показує історія, демократія може бути будь-де, у будь-якій країні. Ефективна до недавнього часу (Західний світ, Європа), показова (авторитарні країни – сучасна РФ та інші) та фіктивна (тоталітарні країни – СРСР, КНДР).

Ілюзія демократичності, як виявилось, легка у виконанні. Набагато важче втілити Республіку – добровільне об’єднання людей у спільноти та виконання спільних справ. Ініціатива, активізм і широка співдія одразу викликає занепокоєння та агресію у авторитарних режимів, а тепер – і у влади «справжніх демократичних» країн. Тому ми розрізнюємо стару республіку (юридичну форму державного правління з представницькою демократією) та Нову Республіку – мережево-ієрархічну владу активних діячів спільної справи. Можна сказати, що демократія – це арифметична влада більшості, а республіка – це влада активних й солідарних громадян.

  1. Республіканізм як ідеологія.

Республіканізм – політична філософія та практика, яка дозволяє працювати з різними етно-соціальними ситуаціями, а в умовах все більшої ентропійності політичного світу звертається до первинних принципів громадянського співіснування людства. Один з наріжних стовпів республіканізму – не-домінування, – жодна людина, група осіб, чи сама держава не може домінувати над іншою людиною, у суспільстві в цілому. Не-домінування є потребою дотримання людської гідності. Людина має прямо дивитись в очі іншому без залежності від його соціальної позиції: учень-вчителю, жінка-чоловіку, підлеглий-начальнику, бідний-заможному, громадянин-поліцейському, громадянин-чиновнику. Громадянин чинить вільно за своїм вибором, не домінуючи над іншими, не завдяки чиємусь благодіянню, а на основі публічно визнаного права та рівності громадянського статусу. Інструментом втілення й забезпечення принципу не-домінування є інститути, які захищають людську свободу та не дають домінувати один над одним. Інститути забезпечуються лише державою, яка на відміну від догм Постмодерну, які прогнозують повне її знищення  збережеться у Новому Модерні і розвинеться до онлайн-офлайн системи, де алгоритми будуть зрозумілими людям і контрольовані ними.

Республіканізм, як політична філософія та ідеологія, має різноманітні інструменти для ефективного функціонування державно-суспільного організму. В основі його – уявлення про державу з виборністю правителів, розділенням влад на балансуючі гілки, ротація посадовців та доступ кожного гідного на посаду. Запорукою ефективності цього організму є виконання законів та дотримання республіканських чеснот урядниками та громадянами.

Первісною одиницею республіки є людина-громадянин. Для уникнення дарвінського стану природного відбору в людському суспільстві та війни всіх проти всіх, які описував Гоббс, й існує республіка. Однак, на відміну від ліберальної ідеї ізоляції держави-левіафана, яка втілює політику не-втручання держави у життя людини чи ринку, республіканізм дотримується принципу не-домінування. Республіка повинна бути наддомінуючим фактором та встановлювати не-домінування між людьми й у суспільно-економічних відносинах. Якщо не-домінування впроваджувати децентралізовано та індивідуально (до чого, до речі, закликає Постмодерн), то це призвело б до боротьби всіх проти всіх та домінування якихось груп чи індивідів. Для уникнення цього потрібна не тільки писана (друкована) конституційна гарантія, але і реальний, діючий в реалі захист. На фоні самостійної та свавільної боротьби усіх проти всіх наявність держави – гаранта не-домінування, з відповідно налаштованими інституціями, є безперечним позитивом та конструктивним рішенням.

Народ довіряє державі завдання безсвавільного не-домінуючого правління, а держава зобов’язана виконувати це завдання. З республіканських позицій втручання, однак, залишається можливим на основі роботи активних алгоритмів законів. Обмежувати свободу закони повинні для обмеження свавілля та домінування одного індивіда чи групи над іншою, з можливістю контролю з боку громадян. Правильно влаштовані та прописані закони створюють свободу для громадян республіки. Громадянин та Свобода, по суті, є тотожними у такій системі, коли править та регулює закон: libertas рівнозначне civitas у римській республіканській традиції. Така установка уможливлюється, коли закон є нейтральним і конституюює не-домінування. Він є таким лише до тієї миті, поки не узурпується та не спрямовується чиєюсь волею. Захист від свавілля влади та посадових осіб забезпечується завдяки конституційному ладу.

Для України важливим є досвід у боротьбі за гідність. Події Майдану підтверджують, що звільнення від тирана, проведене в форматі Постмодерну, призводить до його повернення в іншій особі або системі. Деконструкція обмежуючої свободи системи усім народам вдається краще, ніж конструювання нової. Республіканські принципи притаманні українцям, але їх важливо вивести на рівень розуміння суспільством державної політики і творення нових інституцій. Сьогоднішня криза політичного організму в Україні походить саме від невирішеності цього питання. Не-домінування є, по суті, виконанням права на гідність. Недотримання не-домінування закономірно веде до справедливого повстання народу проти тиранії та бідності. Короткий період не-домінування, який змінюється після успішно завершеного повстання тою ж самою системою правління, яка забезпечувала домінування, призводить до розчарування будь якою системою управління, а відтак до переростання прагнення до свободи особи в анархію. Анархія не може тривати довго і призводить або до фізичного розпадання цілого на частини, або до постання авторитарного правління , якого вимагає саме суспільство, знесилене незахищеністю та відсутністю коригуючих захисних механізмів, що раніше забезпечувалися державою.

Такий самий принцип не-домінування повинен існувати і в економіці. Держава не може бути домінуючою в економічній системі, інакше це буде всім відома держава з командно-адміністративним управлінням. Однак, республіка повинна бути активним гравцем в економічному житті. Це не є порушенням принципу не-домінування, а навпаки – справедливий, інклюзивний розподіл економічних ресурсів між громадянами є його гарантією. Більше того, з настанням краху Постмодерну глобалізація набуває все більш строкатих обрисів, конкуренція між країнами в економічній сфері стає більш оприявленою. Відповідно не-домінування (а значить забезпечення права на свободу) у підприємництві в епоху Нового Модерну повинне забезпечуватись як внутрішнім збалансованим середовищем, так і зовнішньою спільною протидією держави і бізнесу зовнішньому домінуванню.

  1. Республіка: світ та Україна

Республіканські принципи є універсальними для всього світу, принаймні для тих країн, які проходили чи прагнуть пройти модерний етап національного розвитку (тобто етап характерний для націй і держав епохи Модерну). Успіх народів є прямо залежним від підвищення інклюзивності та диверсифікованості суспільно-економічних відносин, а також від інноваційності та технологічного оснащення економіки, що чудово продемонстрували Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон, Ерік Райнерт, Ха Джун Чанг та інші.

У сучасну добу, як і в будь-яку іншу, йде боротьба між системами ієрархічними та мережевими. Новий Республіканізм Нового Модерну – це поєднання ієрархічного та мережевого у ефективний симбіоз. Оновлення світових моделей управління за принципами нового республіканізму дозволить нам уникнути можливих катастроф та впоратись з наявними викликами.

Досить багато сказано про кризу ліберальної демократії, кризу неолібералізму. Неолібералізм у своєму логічному довершенні приходить до гіпертрофованого індивідуалізму, і, як наслідок – до анархізму. А далі стомлені від безладу й свавілля люди звертаються до «порядку», а отже диктатури, потім – революція зі спробою побудувати представницьку демократію, яка, маючи в основі індивідуалізм, призводить до анархії, далі – диктатура,  і так по колу.

Республіка – справа необхідності, інакше людству загрожує цифрова тоталітарна держава чи розбрат, війна всіх проти всіх, домінування та необмежений економічний визиск іншими. На новому етапі технологічного розвитку виник ризик потрапляння цілого людства і людини як виду у залежність та під тотальний контроль до біокібернетичних істот – того виду, який вже формується. Проте спочатку, у найближчі десятиліття може статися глобальне підкорення неорганізованої більшості надзвичайно малій меншості у традиціях домодерної (феодальної) і модерної епох. Але це, звичайно, у випадку, якщо людство не буде працювати над собою, як рекомендує Новий Модерн.

Місія України в цьому ракурсі полягає в реалізації Республіки Нового Модерну солідарних громадян, що дозволить втілити ідею та мрію – всебічний розвиток людини, гармонії на Землі з подальшою можливістю підкорення геліосфери.

  1. Спільна справа

Res Publica як широко відомо – це Спільна Справа – та, без якої втрачається сенс існування будь-якої спільноти, справа, без якої населення приречене жити у бідності, будучи колонією «жорсткої» чи «м’якої» сили, незалежно від назви країни чи блоку, який таку силу уособлює. У кожної людини є щось маленьке, що є частиною чогось великого. Кожен може робити свою справу, яка буде краплею у океані спільної справи. Великою є справа нації, держави-республіки, великої мети та мрії побудови гармонійного суспільства.

Метою існування республіки є виконання справи – спосіб здобути собі та всім необхідний добробут та процвітання у процесі прямування до мети, яка накреслена мрією. Справа республіки – це функція організму, – її треба виконати, інакше організм захворіє або помре.

Постмодерн заперечує можливіст наявності спільної справи для більш менш широкої частини суспільств.

Новий Модерн пропонує спільні справи республіки:

  • Впровадження не-домінування. Боротьба з чиїмось пануванням над іншими. Це дозволить диверсифікувати суспільні ресурси, забезпечити соціальне обслуговування. (Знищення монополій, корупції, олігархічного домінування в економіці та медіа)
  • Плекання республіканських чеснот і цінностей – участь людини у політичному житті, активізм, прагнення бути кращим громадянином, посадовцем, лідером бізнесу чи виконавцем, що посилює людину та суспільство.
  • Республіканська пильність та відповідальність – влада у республіці не може бути тотальною та слідкувати за абсолютно всім. Громадяни беруть на себе обов’язок слідкувати за порядком, виконанням законів та норм – це ціна за республіканську свободу.
  • Функціонування інститутів – збалансоване та не-домінуюче
  • Громадянська освіта й виховання – знання політичних і ідеологічних особливостей, економіки та історії, виховання громадянських чеснот.
  • Дотримання й слідування спільному (національному) інтересу усіма акторами суспільства.
  • Спільний розвиток економіки – усі частини , які є набувачами блага від розвитку повинні приймати участь у її розвитку – суспільство, бізнес, держава. Відповідно до цього формується політекономічна система.

 

  1. Спільне благо об’єднуючий ідеал.

Республіканський принцип не-домінування хоч і допускає право та здатність республіки втручатися в життя людей, однак втілюється на основі установки про спільний інтерес та благо всіх громадян. Ця концепція вимагає відсутності домінування з боку інших, та неприсутності панування над собою, а також захисту від втручання, особливо свавільного. Влада республіканських інститутів так само має керуватись дотриманням принципу не-домінування. Навіть втручаючись, держава повинна враховувати інтереси людей та вимоги загального блага.

Здатність до стратегування є основною справою республіканської еліти. Мусить бути група людей, яка має розуміння цілого, загального інтересу, куди розвиватись, проробляє сценарії. І підіймає розуміння людьми в суспільстві цих сценаріїв до власного рівня. Поняття спільного блага та об’єднуючого ідеалу повинно дотримуватись елітою та суспільством. Лише така об’єднуюча, форматуюча система, як республіка, може забезпечити свободу не-домінування для кожного та рівень добробуту й успіху.

Новомодерний республіканізм – це виховання та зусилля нації громадян заради сильної і заможної країни та людини, виконання спільного інтересу. Позиція спільного блага не залежить від позиції політичних партій, фінансово-промислових груп чи окремих людей. Вона є об’єктивною реальністю. Спільнота, яка не зможе тримати позицію надсистеми Республіки, ризикує втратити країну, роздерту різними політичними силами, феодальними князьками чи зовнішніми впливами.

Постмодерний лібералізм, зазвичай, все робив самоплинним – «нехай як буде», не втручаючись. Республіка та еліта повинні докладати зусиль, щоб рости, розвивати економіку, виховувати громадянські чесноти населення. Жодні республіканські інституції успішних країн не з’являються на голому місці – усі йдуть до цього з волею, довгою цілеспрямованою працею та зусиллями.

Республіка та позиція спільного блага й інтересу не має політичної прихильності. Вона може користуватись політичними інструментами, але від цього її сутність не змінюється, адже вона спільна – це вираження національного інтересу. Вона не розділяє суспільство, а приходить до солідарності, до спільного знаменника.

Республіканізм Нового Модерну – це новий тип політики, який не спрямований на розкол, а, навпаки, на об’єднання.

Ще одним фундаментом спільного блага для республіканізму є функціонування соціальної держави. Справедливий та інклюзивний доступ до економіки, медицини, освіти та соціального захисту загалом, гарантує не-домінування одних над іншими. Через це виключається несправедливий розподіл ресурсів й вирівнюється майнове положення громадян.

У новомодерному суспільстві бідність буде відсутня, адже для неї немає підстав. Основною відмінністю нової епохи з точки зору ресурсів є їх безмежна доступність (через низьку ціну завдяки новітнім технологіям). Немає потреби боятися дефіциту. Питання полягає в розумному розподілі, який повинна здійснювати нова республіка. Ці позиції є універсальними та об’єднавчими для людей будь-яких переконань, а отже республіканськими. Соціальний захист майбутнього, нової республіки, передбачає також запобігання непотрібності людини, яка може виникнути в біоцифрову епоху. Цей тип захисту відрізняється від соціальної держави Постмодерну, в рамках якого відхід держави від управління процесами призводив до того, що розподіл ресурсів став вкрай нерівномірним, виникло протиріччя між їх наявністю, створенням багатства та його розподілом. В епоху Нового Модерну його можна вирішити консенсусним шляхом через існування системи державного управління на принципах не-домінування.

  1. Ідентичність і Новий Модерн

Плекання республіканської ідентичності – необхідна складова успіху суспільного організму. Загальне благо не може бути втілене без усвідомлення людьми спільності та лояльності до держави – республіки. Республіка стає не тільки спільною справою всіх, але і власною справою кожного. Виховання республіканського патріотизму є рушієм викорінення шкідливих рис людського життя – неосвіченості, корупції, злочинності тощо. Усвідомлення людьми своєї співвідповідальності й прямої матеріальної зацікавленості у тому, щоб республіка досягала загального блага, підвищить загальну синергію країни, але і призведе до індивідуального блага кожного.

Республіканська ідентичність утворюється через виховання та спільну практику. Виховання економікою, політичною і громадською активністю, волонтерством, державним заохоченням та стимулюванням. Ідентичність кристалізується, коли люди відчувають реальний результат, усвідомлюють мету, її реалістичність, відчувають захищеність та солідарність з соціумом. Відчувають гордість за власну приналежність до сутності республіки. Коли в країні буде стверджена свобода людини як не-домінування, тоді держава-республіка стає партнером та ідеалом поколінь. Спільна справа республіки стає кузнею активних, кращих – еліти.

Економічний розвиток, нова індустріалізація та зміна укладів багато в чому формує культуру. Зміни в економічній структурі змінюють стиль життя і ступінь взаємодії людей один з одним. Це впливає на їх поведінку і світорозуміння на більш конструктивну та сприйнятливу для спільного життя, праці та нового цивілізаційного майбутнього.

6.1. Принципи об’єднання ідентичностей

Республіка як наднаціональне політичне утворення вбирає в себе різні ідентичності та примиряє їх між собою. Централізуюча ідентичність є необхідною справою, бо виховує людей, задає мотивації, спонукання до дії та поведінкові зразки.

Принцип політкоректності – не можна утискати людей за мовною, національною, гендерною чи будь-якою іншою ознакою. Офіційна мова залишається державною, однак громадяни республіки можуть розмовляти будь-якою мовою без страху бути упослідженими за це.

Принцип державності – оскільки республіка втілюється в конкретній країні, вона повинна включати в себе конкретний набір існуючих та нових міфів, базованих на історичному досвіді, культурі, ментальності, технологіях.

Принцип інкорпорації – вбирання різноманітності за згодою щодо права та спільності інтересів. Будь-хто, поділяючи республіканські принципи, установки та цінності, може стати частиною республіки – політичної нації, долучитися до спільної справи.

Принцип конструктивності – будь-яка сутність та ідентичність має додавати щось корисне до загальної справи, посилювати спільноти та республіку. Сили, ідеї та ідентичності, які заперечують державу, націю та республіканську єдність – неприйнятні.

Принцип довіри – довіра людей один до одного, у суспільстві, до влади, віра в солідарне громадянство є гарантією успішного життя. Про це є численні наукові соціологічні дослідження. Однак довіра також передбачає пильність щодо дій влади, яка сприйнятлива до спокус.

Принцип солідарності – громадяни республіки мають бути солідарні між собою щодо спільного інтересу, й інтересів один одного. Республіканська ідентичність викликає природну солідарність між її носіями, що спонукає до співпраці, взаємодопомоги та підтримки. Вільні люди, які не перебувають під тиском домінування, з більшою охотою підтримують один одного, розуміючи доцільність та ефективність співпраці.

 

6.2. Республіканська солідарність.

Консолідація зусиль кожної людини, народу в цілому та держави як інструмента, яка може бути здійснена за рахунок створення основ для співіснування у вигляді спільних цінностей і культури, створює саме таку потужність, за допомогою якої відкриваються нові виробничі ресурси та зростає багатство.

Стратегія солідарності та одностайності організації соціуму в період серйозних криз або загроз різко підвищує синергію людей та груп. Солідарність – це універсальний природний стан людей як виду, які об’єднуються заради спільної мети та справи – виживання чи підвищення рівня життя.

Наприклад, згаданий вже суспільний інститут права та законів існує лише завдяки солідарності людей, які погоджуються дотримуватись та виконувати приписи й підлягати покаранню в разі правопорушення.

Республіканські принципи Нового Модерну не зобов’язують жертвувати індивідуальними інтересами для «загального блага». Людина живе за ідеалістично-прагматичним світоглядом, збалансовуючи альтруїзм та егоїзм. Солідарність – це захист спільних інтересів людей, а також узгодження інтересів протилежних груп, які не суперечать свободі не-домінування людини. Республіканський солідаризм – це компроміс та гармонія між індивідуумами та між групами.

Можна сказати, що взаємна солідарність – це «просунута» форма громадянського суспільства, яка виступає з усвідомлення спільної справи та загального блага. Така концепція республіки полягає у суспільній гармонії і балансі між загальним та індивідуальним.

 

  1. Нова республіка

 

В якості підсумку треба відповісти на питання, яке мало постати на самому початку «Чому нам треба об’єднатися?». Ми довго описували «яким чином можна об’єднатися», однак без відповіді на питання «чому» перше втрачає сенс. Навіщо людині потрібна республіка?

Еволюційна перевага людини над тваринами полягає у вмінні об’єднуватися заради спільних завдань і перед спільними загрозами. Ці загрози включають проблеми старі, з  попередніх періодів – які можуть знову стати актуальними, перетворившись зі складного завдання, яке людство навчилося вирішувати, в проблему, рішення для якої немає:  загроза війн звичайними озброєннями, ядерна загроза та загроза голоду і бідності. А також нові загрози: біологічна небезпека, загроза використання авторитарними режимами штучного інтелекту для тотального контролю, загрози непотрібності людства в умовах поширення біоцифрових та нейро-біологічних технологій і роботів. Республіка нового типу гарантує базову потребу людини у забезпеченні своїх інтересів без утискання інтересів інших. Традиційна безпека та гарантія свободи вирішуються наявністю законів, що забезпечуються поліцією і судами, безпека життя і суверенітету – армією. Сім’я, група осіб чи окремий регіон самостійно не здатні цього забезпечити. Тому виникали й існують традиційні держави. Для успіху потрібен організм, система, цикл інновацій, а не окремі частини, які не працюють без цілого. Це шлях через який пройшли усі заможні країни.

Новому Модерну належить створити в кожній країні новий республіканський устрій, в якому буде поєднана керованість системи і врахування інтересів особи. Для забезпечення цього індивідууми мають вмонтовуватися в солідарну спільноту. Досягнення спільних цілей і виконання спільних завдань забезпечується формуванням і досягненням національного інтересу, якого можливо  добиваються лише групою. Новий модерн – це поєднання цінностей та інтересів людей.

Отже, треба засновувати республіку нового типу – ієрархічно-мережеву політичну націю-державу для досягнення національного інтересу, а через нього – інтересу людини, як її органічної частини. Потрібен суспільний договір республіки, договір про спільну справу, виконання якого забезпечується по-новому організованими функціями держави.

Нова республіка уявляється як організм-корпорація нового технологічного типу – пронизана нейролінк-зв’язками мережево-ієрархічна спільнота, що живе під одним законом, здійснює ефективну політику за рахунок координації дій усіх, і в якій неможливе захоплення влади авторитарною меншістю. Держави-республіки біо-цифрової епохи – це живі системи, які змінюються разом з людьми, з урахуванням їх інтересів. Поява та зникнення нових характеристик не можуть бути перехоплені авторитарною меншістю.

Економічна політика і практика

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА І ПРАКТИКА

 

В економічній політиці  Новий Модерн використовує арсенал заходів в рамках національної системи політичної економії. Ця економічна політика передбачає розвиток інноваційної економіки та створення замкнутого циклу інновацій (освіта – наука – дослідження – виробництво – продукт – реалізація). Успішне використання усіх ланцюгів вартості з послідовним фінансуванням за рахунок отримання прибутку кожного з етапів. І фінансування за рахунок реалізації продукту блоку «освіти-науки-досліджень» забезпечить країні високий рівень добробуту, та всебічний розвиток людського потенціалу, у який інвестуватимуть національні чемпіони, щоб виводити свої продукти на новий технологічний рівень. До того, щоб ефективно діяти в системі глобальної економіки з дотриманням інтересів кожного громадянина та національних інтересів можуть пристосуватись лише ті, хто використовує національну систему політичної економії. Потрібне досягнення високого рівня технологій, що забезпечується системою, в якій є увесь цикл інновацій, а не лише окремі частини, перебувають у фокусі і під контролем.

Ця політика еволюціонувала до рівня політики економічного патріотизму в розвинутих країнах (зокрема у Франції) і робить економіку глобальною і збалансованою по вигодам як для національної економіки, так і для глобальної.

Побудова нової економіки передбачає, що найвищою цінністю є людина, а основним рушієм економічного процвітання – людський потенціал. В умовах наближення біоцифрової епохи питання потрібності і важливості людини як виду, набуває нової критичної важливості. Нова економіка має замінити існуючу стару економіку, що ґрунтується на екстенсивній моделі, де людина розглядається як соціальна проблема і засіб узаконення грабіжницької політики еліт через проведення псевдодемократичних виборів з використанням соціального популізму.

Досягнення поставленої мети в слабких країнах має відбуватись згідно з «стратегією п’яти етапів»:

Перший етап – «трансформувати»: реформування системи управління економікою та створення інструментів та умов нового типу розвитку.

Другий етап – «наздогнати»: надприскорене економічне зростання (10-25 % на рік) на основі політики агресивного експорту для того, щоб наздогнати провідні країни у технологічному розвитку.

Третій етап – «порівнятися»: прискорене зростання певних секторів економіки (10-15 % на рік) на основі інновацій в умовах створеного замкнутого циклу інновацій та активного імпортозаміщення.

Четвертий етап – «перегнати»: прискорене зростання усієї економіки (7-10% на рік) на основі інновацій в умовах створеного замкнутого циклу інновацій з розвинутим внутрішнім споживанням.

П’ятий етап – «домінувати»: збалансований розвиток (5-7 % на рік) на основі досягнутого технологічного рівня. Досягнення безумовної світової першості в окремих секторах.

Наразі Україна стоїть перед можливістю стати частиною космічної кузні, що буде вмонтована в ланцюги вартості глобальної економіки, а це підштовхне розвиток всіх інших сфер економіки. Саме таким чином новій республіці (державі – політичній нації – корпорації) можливо вмонтуватися в нову глобалізацію в якості суб’єкта розвитку, а не об’єкта експансії і джерела ресурсу, досягнувши, таким чином, можливості для розвитку усіх індивідуумів.

ФОРУМ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ПРОПОЗИЦІЇ УКРАЇНИ – ЯК ЖИТИ ДАЛІ?

Підтеми форуму:

І. Свободи, права та обов’язки

Як BLM, пандемія COVID-19 та білоруські протести змінили погляд на «порядок у державі»? Хто має право на насилля та нове бачення правопорядку?

ІІ. Держава наново

Трансформація України – як ми маємо змінитись щоб вижити? «Скільки» держави має бути в житті людини та які функції вона має виконувати?

ІІІ. Гібридні ідеології

Як будемо вирощувати націю? Які ідеологічні поєднання допоможуть Україні стимулювати власний розвиток та зменшити власну вразливість?

 

 

     

    Місце проведення: вул. І. Мазепи 10А. Київський центр УКУ.

    Дата та час: 20 серпня, 16:00

    Перший форум новомодерністів

     

    13 грудня 2019 р. у Києві пройшов Форум Новомодерністів, організаторами якого виступили Платформа «Новий Модерн» та Інститут суспільних досліджень.

    Запит на нове після краху глобалізації і неолібералізму як ідеології великий в усьому світі. Публікується безліч досліджень, проводяться наукові конференції, але продукуються в основному негативні сценарії майбутнього розвитку, де технологічний прогрес призводить до пригнічення особи.

    В Україні, де пошук власного шляху до процвітання теж триває, схоже, долучилися до світового процесу порятунку людства.

    Форум Новомодерністів зібрав понад 100 учасників та об’єднав 21 спікера на трьох тематичних панелях:
    1) «Інноваційні цивілізаційні злами та сценарії майбутнього»
    2) «Зміна епох та різні форми організації суспільств – філософський, суспільний, політичний, політико-економічний аспект»
    3) «Вільні території процвітання та людина».
    Тож, під час форуму футурологи, громадські діячі, політологи, історики, обговорювали сценарії майбутнього у інноваційній, філософській, економічній, суспільно-політичній сферах. З виступами спікерів можна ознайомитись на нашій YouTube сторінці https://www.youtube.com/channel/UCWSHIV7Nfbl9v0YJIxgD3rQ

    За словами ідеолога та ініціатора Форум Новомодерністів , доктора економічних наук, публіциста Володимира Панченка, готуючи Форум, організатори не ставили перед собою завдання стати науковою конференцією на тему Нового Модерну: «Ми окреслили його, як нетворкінг, та пошук тих, хто дотримується позицій Нового Модерну.

    Адже запит суспільства на проривну ідеологію, яка б використовувала переваги глобалізації на користь людини, існує і в Україні, і в світі. Відповіддю на поширення лівацтва і анархії, яка за законами історії переросте в авторитаризм і деспотизм, повинна були б стати соціально-консервативні і національно-консервативні ідеології. Однак не стають, бо ми живемо в новій глобальній реальності. Навіть ліберально-консервативні концепції провалюються, поступаючись анархолівацтву.

    Тому наша місія на форумі була простою – позначити наявність Нового Модерну, як перспективної для світу ідеології. Ми надали можливість нашим спікерам лаконічно представити свої власні переконання задля подальшого гуртування прихильників концепції в Україні і в світі.

    Новий Модерн є ідеологічним проектом. Інституційно для нас важливо мати можливість розповсюдження і посилення платформи через мозковий центр, який ми розвиваємо, і здійснювати наповнення кадрового резерву, що формується, ідеями Нового Модерну. Це припинить сповзання світу в анархічний хаос і тиранію і поведе його до процвітання».

    Організатори не планують зупинятися. Другий Форум Новомодерністів планують провести через пару місяців, тому запрошують зацікавлені сторони до ґрунтовної співпраці.

    Дискусія https://www.facebook.com/newmodern2020

    Ініціатори проекту

    Панченко Володимир

    доктор економічних наук, публіцист, громадський діяч, бізнесмен

    Хорішко Дмитро

    інноватор, футуролог, керівник аерокосмічного кластеру

    Прокопов Вадим

    історик, історіософ, громадський діяч, педагог

    Створюємо нову епоху разом!

    Маніфест
    модерніста

    Мета нового модерну в Україні:

    Об’єднати українських громадян у цілеспрямованій системі для прискореного досягнення персонального успіху кожного на тлі постійно конкуруючих систем що постійно розвиваються – міст, корпорацій, спільнот, країн, цивілізацій.

    R

    Розвиток полягає у поєднанні індивідуального і спільного блага.

    R

    Модернізація є об’єктивною реальністю для прогресу кожного покоління.

    R

    Необхідною умовою успіху людини є поширення сили, багатства і могутності народу, як цілого, що складається з індивідуальностей. Забезпечення успіху кожної особи можливе у випадку ефективно організованого суспільства та держави.

    R

    Держава Нового Модерну користуватиметься новими політичними, економічними і суспільними інструментами для досягнення індивідуального інтересу громадянина, вмонтованого в груповий і суспільний інтерес в новій технологічній реальності.

    R

    Протилежністю національній силі є слабкість, яка призводить до передачі усього в руки тих, хто сильніший. Зі зниженням рівня економічного, технологічного, інформаційного та цифрового суверенітету країни падає економіка та добробут окремої людини. Без досягнення економічного, технологічного, інформаційного та цифрового суверенітету немає шансів створити умови для розвитку індивідуума.

    R

    Новий Модерн - це консолідація зусиль кожного громадянина, народу в цілому та держави як їх інструмента, створення основ для співіснування у вигляді спільних інтересів, цінностей та політичної культури, яка створює таку систему, за допомогою якої відкриваються нові виробничі ресурси та зростає багатство нації та людини.

    Що таке Новий Модерн?

    Наша сучасність – це період іншої реальності – реальності Нового Модерну.

    Ця епоха наступила після Постмодерну у політичній, економічній і суспільній сфері.

    Сьогоднішнє завдання полягає у створенні республік нового типу в умовах Нового Модерну, тобто у використанні можливостей нового етапу глобалізації на користь кожної окремої людини.

    Республіка Нового Модерну буде оснащена суспільними та технологічними інноваціями, матиме горизонтальну мережеву структуру з адекватною часу системою управління, взаємодії та зв’язку частин цілого між собою.

    Умови, контекст і підстави необхідності появи нової організації суспільства

    У ХХI столітті у зв’язку з різкою зміною технологічного укладу змінюється епоха. Перехід можна порівняти з революцією металів після кам’яного віку, або з промисловою революцією – заміною патріархального сільського господарства індустріальним виробництвом. Глобальні проблеми ХХ століття були наслідком неготовності суспільної організації до технологічного розвитку – появи озброєнь, що призводили до війн, в яких винищено мільйони людей. За останні 100 років відбулася кількаразова зміна технологічних укладів, але тепер перед світом з’явився кардинально новий – 6-й технологічний уклад (безмежні обсяги дешевої енергії, винайдення нових штучних матеріалів нано-рівня, 5G, вирощування штучних органів і зрештою поєднання в одному тілі біологічного і електронного організмів).

    Різні частини світу змінюються різними темпами. Одні нації розвиваються стрімко та вже роблять кроки до переходу у шостий технологічний уклад, а деякі ще перебувають в четвертому та п’ятому, а іноді і у третьому технологічному укладі. Західний розвинутий світ пройшов період Постмодерну (частковий демонтаж національних структур і атомізація суспільства), а інші нації не пройшли ще навіть стадії Модерну (формування держав-націй, яке розвинуті країни мали в ХІХ столітті). Примусове занурення несформованих країн у постмодерні реалії діє проти них деструктивно.

    Новий Модерн – це нова епоха як для старих націй (держав Модерну), так і молодих (які виникли в епоху Постмодерну). З 2000-х років ми бачимо, що старі держави перестають бути постмодерністськими, і звертаються до нових принципів вдосконаленого Модерну. Вони не приймають глобалізації, яку самі і створили, та кидають виклик усталеному порядку, і при цьому йдуть у наступ на малі країни економічно, культурно, військово.

    Однак нові країни, які виникли вже після завершення Модерну, в епоху Постмодерну, намагаються знайти своє місце у новому світі, намагаючись пришвидшено пройти непройдену модерну фазу.

    Людське суспільство в кожну епоху створювало вертикальну ієрархію, оскільки йому для існування потрібні не тільки горизонтальні, але й вертикальні зв’язки і керівництво. Управління і Влада були синонімами і тому кожен новий етап розвитку демонтував менш справедливу ієрархію і владу та створював більш справедливу владу.

    В умовах Постмодерну виникли суспільства, які почали претендувати на побудову управління в менш ієрархічний спосіб. Вони проголошували як кінцеву ціль гармонійне поєднання менших спільнот в рамках більших на принципах горизонтального управління по аналогії з існуванням горизонтальних малих спільнот. На цьому етапі виникла реальна можливість розділити два поняття – Управління і Владу. Зрештою ці спроби виявилися невдалими  у сенсі можливості побудови таких ідеальних систем управління і спільнот, які б забезпечували потреби людини і розвиток.

    Після настання 5-го технологічного укладу і швидкого розвитку 6-го виникла технологічна можливість і велика імовірність створення виключно горизонтальних зв’язків і систем управління суспільством та віртуальних спільнот. Вважається, що віртуальні спільноти можуть замінити реальні, які  існують сьогодні. Науковці обговорюють яким буде суспільство, котре в ідеалі не потребує вертикального управління, ієрархії та влади. В цих дослідженнях активно обговорюється не тільки можливість безмежної електронної свободи, але і нової електронної деспотії і своєрідного електронного концтабору. Перший етап цього процесу – атомізація суспільства до окремих індивідуумів, які позбавлені будь-яких національних, релігійних, етичних та інших рис. Вони сполучатимуться екстериторіально у віртуальні спільноти, абсолютно вільні від будь-якого вертикального управління. Такий сценарій може дійти у наступних етапах, до виникнення глобальної ієрархії світового штучного інтелекту, який в наступні десятиліття буде  управлятися мікроскопічною по відношенню до населення Землі, але надпотужною по силі групою авторитарних ієрархів.  У цьому майбутньому цифровому суспільстві, як і в попередніх докомп’ютерних епохах, має бути вирішена проблема людства по запобіганню такій деспотії. Мають бути створені цифрові або гібридні спільноти, які мають забезпечувати потреби людей і їх розвиток і можуть забезпечити дійсну справедливість і збалансовувати посягання штучного інтелекту на свободу людини.

    Технологіями володіють корпорації, які вбудовані у тіло нинішніх держав  і суспільств, так і в глобальний простір. Без наявності структур, які створюють цикл інновацій (бізнес спільно державою як інституту), розвиток технологій неможливий.

    Приклади розвитку нових і старих держав і їх сьогоднішні типи
    • Китай розвиває тотальну цифрову державу всередині, а назовні експортує власну версію глобалізації для просування китайських товарів, бізнесу, інфраструктури, ідей, не пропонуючи при цьому ніяких соціальних інновацій.

    Це можна назвати Глобальним Археомодерном

    • Росія активно розвиває Простий Археомодерн, тобто імперію, засновану на архаїчному мисленні старого модерну у поєднанні з технологіями.
    • Шлях Франції полягає у медіації між США і КНР, через відновлення втрачених суверенітетів, через гуманізм і філософію Просвітництва. Франція будує м’яку імперію, впливаючи на Європу та Африку, а це Старий Модерн.
    • Трамп говорить про повернення суверенітетів Америки, патріотизм, і економічний націоналізм Гамільтона. Америка зараз не хоче, та й не може бути єдиним планетарним лідером. Це означає завершення глобалізації у тій формі, яку ми знали до цього і просування Америкою Глобального Модерну.
    • Держави, що виникли після Першої Світової війни, існували частково в період Модерну і частково сформувалися – Польща, Туреччина, Словаччина, Ірландія – потребують і будують системи Нового Модерну.
    • Держави, що виникли після Другої Світової війни і після розвалу радянського блоку в 1989 році, лише формують систему управління, і в умовах Постмодерну, будуючи постмодерні держави, виявляються слабкими. Однак, вони здійснюють спроби підсилитися, використовуючи практики Модерну і тепер стоять перед необхідністю сприйняти Новий Модерн.
    Детальніше про невирішені завдання молодих держав

    Новий Модерн у світі – це об’єктивна не вигадана реальність. Це нова шахова партія, вступ до нового акту, заснований на попередніх етапах. І кожен у цій глобальній грі має свою позицію. Але у нових умовах потрібно розвивати національні економіки, культури та інститути з застосуванням інших, не не старомодерних політик, які не є адекватними часу і не постмодерних політик, які розмивають концентрацію і унеможливлюють лідерство. Молоді нації-держави світу потребують окремого часо-просторового варіанту розвитку. Такі технології як блокчейн, 3D-принтинг, мікророботизація та інші, які входять у сферу конвергенції – Nano-bio-information-cognition, творять нові контексти та впливові чинники, що вже сьогодні змінюють не тільки окремі індустрії, але й країни, суспільство, сучасність і формують інше майбутнє. У випадку продовження постмодерного розчинення молоді держави йдуть шляхом деградації умов розвитку особистості, якщо ж вони використають Новий Модерн – отримують шанс на процвітання.

    З історії ми знаємо, що в часи Модерну проходило зародження націй. Люди боролися за свої права з експропріаційними елітами, «купкою бандитів на чолі держави», вітчизняними або загарбницькими. Окремі індивіди почали усвідомлювати себе частиною більшої спільноти – нації-держави. Таким чином виникали республіканські інститути у сучасних багатих та розвинутих країнах, так розвивався Модерн – нації зміцнювали свою національну політичну культуру, індустріалізувались. Одне з завдань Нового Модерну для молодих націй – покінчити зі своїми експропріаційними елітами та будувати нове суспільство, запропонувавши новітні механізми для цього.

    Усвідомлення нацією своїх політичних прав та спроможностей може відбутися не тільки «пробудженням» давньої, прихованої сили, але і за рахунок зміни парадигми Модерну на парадигму Нового Модерну. І відповідно, нової форми суспільної організації, що використовує внутрішні національні культури, додаючи до них принципово нові характеристики цифрової ери, спирається на власну структуру економіки й захищена власною державою Нового Модерну.

    Національною культурою у даному випадку є не лише набір мовних, релігійних та етнографічних особливостей, який є важливим, але не вирішальним. Для створення окремої держави визначальною є політична культура заснована на історичній традиції порядкування на цій території, доповнена горизонтальними рисами Постмодерну та упорядкована системами управління Нового Модерну.

    Не гельська мова зробила Ірландію окремою від Британії, а прагнення суверенізації відмінної історичної і політичної традиції. Те саме стосується США, і решти англомовних країн. Подібне бачимо у Гонконзі, Тайвані та Китаї, Південній та Північній Кореї.

    Україна, як постколоніальна країна, почала свій розвиток одночасно з іншими новими державами, але ніяк не може виконати завдання минулої доби Модерну, і тому не є успішною. Фронтирне розміщення на розломі цивілізацій лише виявляє суперечності Постмодерну, посилюючи слабкість, оскільки Україна не сформувала національної держави формату Модерну, що зробили інші народи. Сучасна українська турбулентність та ерозія політичних інститутів з переходом до анархії триває саме з цієї причини. Спроби побудувати Археомодерн подібно до Росії, базуючись на класичних принципах Модерну (держава-нація) не можуть бути вдалими і на фоні продовження Постмодерну, і враховуючи, що інші, більш зрілі молоді держави починають застосовувати потужні практики Нового Модерну.

    Що таке модерн?

    Модерн – епоха, пов’язана з появою націй-держав та громадянського суспільства (кінець XVIII – середина ХХ ст.). Модерн – форма суспільної організації, що спирається на єдині внутрішні національні культури, вона протиставляється традиційному («домодерному») і доіндустріальному суспільству. Суспільства епохи Модерну засновані на власній структурі економіки й захищені власною державою. Суспільство змінене через промислову революцію, урбанізацію, секуляризацію.

    Що таке Постмодерн?

    Історичний період після завершення періоду Модерну та особливий спосіб мислення і формування поглядів на організацію суспільства, котрий поширився з 1960-70-х років у всіх сферах людської життєдіяльності: культурі, філософії, політиці, економіці, техніці, науці. Постмодерном заперечується Модерн, його уклад та організація суспільств в рамках держав, що постали в епоху Модерну та сформували погляди людства на організацію .

    В умовах поширення постмодерну здобувають панівні позиції плюралізм, еклектика, іронія, утверджується масова культура розмивання ідентичності та її уніфікації, постіндустріальні економічні відносини, зростає значення електронних мас-медіа та візуальних засобів передачі інформації. Особливий вплив Постмодерн здійснював на руйнування сформованого в епоху Модерну типу держави, традиційної сім’ї, суспільних інститутів. Маючи безумовно позитивний вплив на реформування застиглого і старого, розвитку свободи особи і глобалізації, Постмодерн не може відповісти на виклики, що постали перед людством, оскільки, руйнуючи стару форму організації суспільства, доводить руйнування до анархії, не пропонуючи нової побудови сталих структур управління суспільством. Особливо небезпечним Постмодерн виявляється для молодих націй, бо стоїть на позиції множинності правд, релятивізму, відсутності можливості створення спільного базису для співіснування спільнот і їх розвитку. Звідси випливає понятійна гібридність – територіальна, військова, економічна, національна, врешті, глобальна.

    Що таке Новий Модерн?

    Сьогоднішнє завдання України полягає у створенні Республіки в умовах Нового Модерну.

    Республіка, побудована на фундаменті Нового Модерну, повинна бути оснащена та озброєна новими суспільними та технологічними засобами, мати мережеву і горизонтальну структуру. Однак вона повинна мати системи взаємодії та зв’язку частин і цілого між собою і достатній рівень ієрархії для того, щоб мати безперервне стале існування. Республіка Нового Модерну стане парадигмальною відповіддю викликам глобалізації та Постмодерну з притаманним їм розмиванням територій, держав, націй, сім’ї та особистості і використає усі можливості, які глобалізацією надаються, на користь кожної окремої людини.

    Республіка не зможе існувати без розвитку та розбудови політичної нації, яка нарешті усвідомить себе державницькою і візьме на себе відповідальність. В першу чергу за свою економіку, політику, власне майбутнє, не віддаючи їх на відкуп керівникам. Республіка як міжнародний суб’єкт природно увійде у геополітичний простір, як реалізація успішної альтернативи та відповіді  глобального впливу. 

    Чому Україні підходить Новий Модерн і не підходить Постмодерн? Чому взагалі людям-практикам потрібно вирішувати таке начебто неконкретне філософське питання?   Різні частини світу розвиваються різними темпами. Одні нації розвиваються стрімко та вже роблять кроки до переходу у шостий технологічний устрій, а деякі ще перебувають на четвертому та п’ятому, а то й на третьому технологічному укладі. Західний розвинутий світ живе у парадигмі Постмодерну (демонтаж національних структур і атомізація суспільства), а інші нації не пройшли ще навіть стадії Модерну (формування держав-націй, яке розвинуті країни пройшли в 19 столітті). І примусове занурення несформованих країн, подібних до України, у постмодерні реалії діє проти них деструктивно. Таку ситуацію ми бачимо в Україні. Наше фронтирне розміщення (на розломі цивілізацій) лише виявляє суперечності Постмодерну, показує нашу слабкість та те що Україна не пройшла попередні етапи Модерну.

    Ми маємо усвідомлювати, що наша країна не пройшла до кінця етап формування нації-держави, які проходили розвинуті на сьогодні народи. Процеси Модерну, в яких були задіяні інші народи, суверенні на той час, оминули Україну. Сучасна українська турбулентність та ерозія політичних інститутів з переходом до анархії триває саме з цієї причини.

    Молоді нації-держави світу потребують окремого часо-просторового варіанту розвитку. Сучасні і майбутні технології – комп’ютер, інтернет, мережі та інші здобутки наукового прогресу є дуже корисними інструментами. Але у нових умовах потрібно розвивати національні економіки, культури та інститути з застосуванням інших політик.

    Що таке неопротекціонізм?

    Сьогодні протекціонізм, який був головним інструментом економічного націоналізму ХІХ-ХХ століть, що використовував тарифи в торговій політиці, трансформувався у неопротекціонізм – складний комплексний державний механізм підвищення конкурентоспроможності національної економіки у процесі глобалізації і який став «конкуренцією економічних політик», що здійснюється для формування національних чемпіонів, потужного експорту і зростання добробуту громадян.

    Неопротекціонізм не обмежується сферою регулювання зовнішньої торгівлі, як це робив протекціонізм, а фокусується на стимулюванні економічної активності через використання експорту, внутрішнього попиту та стимулювання індустріального розвитку. Неопротекціонізм є політикою, яка виправляє внутрішні суперечності лібералізму в глобальній економіці.

    Що таке економічний патріотизм?

    Консенсус між глобальними економічними цілями та політичними зобов’язаннями урядів на конкретних територіях.    Економічний патріотизм є сучасним продовженням економічного націоналізму. Політика економічного патріотизму бореться з ринковими викривленнями, які шкодять національним інтересам та створює ринкові викривлення на користь національних глобальних корпорацій шляхом використання стимулюючих і захисних заходів.

    Економічний націоналізм – це поєднання різних практик організації економічного життя задля створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної економіки. Використання елементів  вільного ринку, захисних методів і державного регулювання окремих сфер господарського життя. Співвідношення вільного ринку і державного регулювання коливається в залежності від рівня розвитку економіки чи сектора. Чим більш розвинулася економіка країни чи сектор, тим менше захисту та регулювання потрібно застосовувати.

    Що таке національні та глобальні інтереси?

    Національні інтереси – комплекс економічних цілей і заходів держави та уряду, які забезпечують вирішення стратегічних і тактичних завдань розвитку національної економічної системи.

    Національні інтереси для національного уряду – розвиток добробуту власного народу через розвиток власного виробництва товарів і послуг.

    Глобальні інтереси – вдосконалення глобальної системи для її здатності створювати правила гри, які сприятимуть зменшенню ринкових викривлень, що призводитиме до зменшення глобальних дисбалансів і в цілому до збільшення глобальної торгівлі та запобіганню кризам.

    Глобальні інтереси для національного уряду – розвиток добробуту власного народу через розвиток світової торгівлі

    Що таке неолібералізм?

    Неолібералізм почав як політика створення ефективної глобальної економіки шляхом встановлення мінімально обмеженої торгівлі, що постійно розширюється, і шляхом добровільного підпорядкування економічної діяльності національних урядів наднаціональним нормам і правилам, які можуть регулюватися наднаціональними інституціями. Неолібералізм  охоплює ідеологію, спосіб урядування, політичні програми, економіку

    Неолібералізм у більш вузькому, економічному сенсі описується  умовами Вашингтонського консенсусу. Цей набір принципів полягає у повному відкритті ринків, безумовній  приватизації та усуненні держави від впливу на економічний розвиток. Вашингтонський консенсус рекомендовано як стандарт для будь якої посткомуністичної і посттоталітарної країни.

    Підписати маніфест